@germanbondarenko620

3 months ago

1.Одразу помітила цікавий, скажімо, оксиморон - "почуй мою тишу", по суті оксиморон - це щось несумісне, щось абсурдне і часом здається що все наше життя - абсурд, гра в якій неможливо перемогти. Проте часом тиша може бути гічнішою за найпронизливіший крик і може сказати більше, ніж найгучніші слова. 2. Коли героїня сідає в потяг, здається що вона їде кудись далеко, далеко від чогось рідного і дуже дорогого. Зараз такий посил відгукується багатьом українцям, через жахливу необхідність покидати найдорожче - рідних людей, рідний дім, і що ще гірше, що це як ступати у прірву, не знаючи чи можеш ти дозволити собі мати надію повернутися. І от дівчина їде у потязі і паралельно є кадри як вона ж біжить розгублена через ліс. Ліс - це ніби як внутрішній світ - непролазні хащі думок, від яких немає як сховатися, але незважаючи ні на що, у цьому внутрішньому світі ще лишилось світло і тепло - сонце, на відміну від реальності, яка навіть візуально передає весь смуток, ніби навіть природа журиться через те що відбувається. 3. Героїня співає у будівлі, але там немає ні дверей, ні даху, вікна завішані тканиною, яка розвивається від вітру і вона навряд чи врятує від негоди чи грабіжників, це полотно просто прикриває залишки чийогось щасливого життя. 4. Героїня іде під парасолькою під час негоди, але потім прибирає її і лишається під дощем, ніби оголює стомлену змучену душу, в надії що вода зможе омити всі рани. Теж саме, я думаю, символізують і кадри в душі, коли вже байдуже чи ти мокрий чи ти брудний, аби хоч щось могло змити той душевний біль. 5. Скляне серце символізує кохання, яке є вічним і безмежним, героїня береже його. Вона не знає чи зустріне рідну їй людину ще раз, чи втратить частину себе назавжди, проте вона має надію і віру , та разом з тим відчай і просто покладається на долю " Якщо нам дано разом вижити, буду там де ти" 6. І слово "метаморфоза" символізує перетворення. Ми всі перетворюємося - стаємо іншими людьми і вже ніколи не будемо тими ким ми були раніше. 7. Статуї символізують постійність, те що лишиться статичним назавжди, його вже не змінити, з ним можна лише змиритися. Це підкріплюється словами : "Все сказане нами Ми залишимо колись там" 8. Кадри на березі водойми символізують душевний стан - спокій, тиша від втоми від відчаю, коли ти відчуваєш безсилля. Але разом з тим цей внутрішній світ такий глибокий, як море і треба знайти сили відштовхгутися від дна і злетіти до самих безкраїх небес. 9. Юля зустрічається з іншими учасниками групи, тобто живе спілкування продовжує існувати, що б там не було, воно так само може полегшувати життя, а може і ускладнювати. В тексті є слова " ми пізнаємо любов і лють" Знову ж таки говориться про складність людини як істоти, про неосяжну сутність людської душі. Любов і лють ніби протилежні почуття, але вони виникають одночасно і переплітаються, здається що ти не маєш виходу, ніби закований в кайдани. 10. Героїня дивиться на лінії на своїй руці і певно що розуміє, що часом доля вирішує за нас і ми не впливаємо на її рішення, та ми можемо змінити своє ставлення. Потім Юля слухає музику, ніби поринає у інший вимір і трохи забуває про те що відбувається, дозволяє собі плисти за течією, чи то через відчай, чи то через прозріння. Ніби відчуває щастя божевільного відчаю і сум безтурботності. 11. Юля ховається під ковдрою, що створює ілюзію захищеності і безпеки. Потім вона чекає поки закінчиться відлік, але це все вона робить зі смеренністю, переживаючи болючий тривожний спокій. Ніби нічого вже не має значення і ти нічого не можеш зробити, а може якби і міг, то не захотів би, бо ти зневірився в людях, в собі, в світі. Все - невіжений театр абсурду, в якому має значення тільки те, хто буде найкращим актором. Відчуття коли втрачаєш все, навіть себе, але тобі вже байдуже, ти просто чекаєш 00:00 ...

158 |