🕯 Солдат Роман Толмачов
Загинув 1 грудня 2023 року у бою неподалік селища Діброва Луганської області. Захисникові було 25 років.
Роман народився 9 січня 1998 року у Слов’янську. Навчався у загальноосвітній школі №9. Закінчив Слов’янський професійний ліцей залізничного транспорту, опанувавши спеціальність кухаря-кондитера.
Працював в автосервісі. Мав намір вступити до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові, проте не встиг пройти медкомісію.
У 2023-му році Роман пішов на фронт добровольцем. Служив стрільцем-помічником гранатометника у складі 63-ї окремої механізованої бригади.
«Роман був добрим, чуйним, відповідальним. Готовий поділитися останнім, нікому не відмовляв у допомозі. Любив тварин, ремонтувати машини та велосипеди», - розповіла мати захисника Ольга.
Поховали Романа Толмачова у Слов’янську на кладовищі по вулиці Данила Галицького.
www.victims.memorial/supportus
2.1K - 40
«Мінометник і шеф “Пекельної кухні”: Денис готує так, що “наче вдома у мами”».
«Я на позиціях планую, чим пригощати побратимів, коли повернуся з бойового виходу», — усміхається Денис.
У його підрозділі його називають шефом «Пекельної кухні». Після його обідів — як після візиту додому: сито, смачно і душевно.
Але передусім Денис — мінометник і досвідчений військовий. Свою службу він почав ще у 18 років — строкова, потім шість років на флоті, далі інженерні війська, АТО, коротка перерва і з 2018-го — знову в строю.
Донеччина, Луганщина, знову Донеччина — завжди на передовій. Саме там його підрозділ зустрів повномасштабне вторгнення. Тиждень без зв’язку, лише рації. А коли нарешті з’явився мобільний зв’язок — дізнався, що рідний Мелітополь вже окупований. Родина змогла виїхати, і це стало величезним полегшенням.
З 2024 року Денис служить у складі 128 окремій важкій механізованій бригаді "Дике Поле". Побратими кажуть: це справжній джекпот — він і воїн, і кухар від Бога.
«Готую все: борщі, супи, фарширований перець, відбивні, биточки... А як же без котлет?» — сміється Денис.
Кулінарії навчився за 20 років служби. Каже, що в армії зустрічав справжніх майстрів, і з них брав приклад. А вдома в родині — теж головний кухар.
«Дружина сідає й дивиться, як я готую. А старший син — вже мій помічник на кухні. Йому подобається», — розповідає Денис.
Ще на позиціях, за два дні до ротації, він починає планувати меню. Просить побратимів щось докупити або підготувати.
«Таке планування допомагає відволіктись від постійного ризику. Поки виконуєш бойове завдання, подумки — вже вдома. Це допомагає триматися», — зізнається він.
Коли Денис повертається з позицій на кухню свого підрозділу, то миттєво перетворюється з суворого воїна на захопленого своїм мистецство шеф-кухаря. Навіть зовнішньо у цей момент змінюється.
У Дениса є велика мрія - повернутися до рідного Мелітополя. Звільнити місто — це стратегічна ціль. А тактична — тримати лінію і не дати ворогу просунутись Запорізьким краєм. І десь на цьому шляху — ще й обов'язково нагодувати своїх.
📸128 окрема важка механізована бригада "Дике Поле"
3.8K - 25
🕯 Майстер-сержант Іван Жирик
Загинув 3 травня 2022 року внаслідок ворожого артилерійського обстрілу поблизу села Воєводівка Луганської області. Захиснику був 41 рік.
Іван народився 6 серпня 1980 року в селі Морозівка на Луганщині. Закінчив місцеву школу в 1997 році. Працював слюсарем у сільському господарстві «Комунар».
21 рік Іван Жирик прослужив у 3-му Луганському прикордонному загоні імені Героя України полковника Євгена Пікуса у відділі прикордонної служби «Мілове». Під час повномасштабної війни разом зі своїм підрозділом боронив рідну Луганщину.
Указом Президента захисника посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали прикордонника на Алеї Героїв Рава-Руського цвинтаря у Львівській області.
www.victims.memorial/supportus
11K - 134
Герой — це не завжди той, хто без страху.
Це той, хто йде вперед, попри страх. Бо знає: за його спиною — дім, рідні й країна.
І якщо він зупиниться — зупиниться все.
📸3 окрема танкова Залізна бригада
3.3K - 21
🕯 Дмитро Баланюк на псевдо Борода
Загинув 26 березня 2023 року у селі Іванівське в Бахмутському районі Донеччини. Він зазнав смертельної мінно-вибухової травми під час штурму. Захисникові назавжди 29 років.
Дмитро народився 4 квітня 1993 року в місті Кривий Ріг. Закінчив місцевий професійний гірничо-металургійний ліцей. Працював на шахті «Покровська», яка входить до складу Криворізького залізорудного комбінату. Захоплювався риболовлею, грав на гітарі та писав вірші.
Після російського повномасштабного воював у лавах 24-го окремого штурмового батальйону на посаді стрільця-санітара. Завжди носив бороду, тому й отримав таке псевдо.
«Мій син дуже чекав на день народження. А саме 30 років, до яких він не дожив 9 днів», – розповіла мама захисника Наталія.
Посмертно Дмитра Баланюка нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали воїна у місті Кривий Ріг у Секторі почесних поховань.
У нього залишилися батьки, сестра, брат і син.
www.victims.memorial/supportus
14K - 164
Дмитро у ЗСУ з 19 років.
У 2011-му він залишив роботу на лісозаготівлі, де заробляв удесятеро більше, ніж платили в армії. Бо з армією у його родині були пов'язані майже всі.
У 2014-му, коли росіяни вторглись у Крим і Донбас, Дмитро підписав контракт. Чотири роки на війні, коротка спроба повернутись до цивільного життя — і знову фронт після перших ракет по Дніпру.
У складі 128-ї бригади він брав участь у звільненні Харківщини та боях на Донеччині . Тепер, вже у 128 окремій важкій механізованій бригаді "Дике Поле", Дмитро тренує нових бійців.
“Війна 2014 року тепер здається тренуванням. Зараз — нова зброя, нова тактика, нові масштаби. Щоб відповідати цим викликами потрібно постійно розвиватись. Я звик до такого розвитку і хочу, щоб інші теж цьому навчились”.
📸128 окрема важка механізована бригада "Дике Поле"
4.9K - 31
🕯 27-річний солдат Олександр Мельник на псевдо Веселка
Поліг під час бойового завдання 23 липня 2023 року біля села Григорівка на Донеччині. На позиції він потрапив під ворожий обстріл та дістав смертельні поранення.
Олександр народився 24 січня 1996 року в місті Ромни Сумської області. У 2015 році закінчив місцевий фаховий коледж СНАУ, опанувавши професію техніка-електрика. Продовжив навчання у Харківському національному технічному університеті сільського господарства імені Петра Василенка. У 2019 році здобув ступінь магістра за спеціальністю «Електроенергетика». У цивільному житті працював на дочірнє підприємство «Харківспецналадка», був техніком-проєктувальником.
Під час повномасштабної війни Олександр пішов захищати Батьківщину, поповнивши лави ЗСУ. Воював у складі 42-ї окремої механізованої бригади. Був радіотелефоністом стрілецького взводу стрілецької роти 422-го батальйону.
«Ми його шукали 15 місяців, він вважався зниклим безвісти. І тільки після збігу ДНК змогли його повернути додому. 31 жовтня 2024 року ми його поховали. Але ми все одно чекаємо…» – поділилася матір захисника Наталія Миколаївна.
Поховали Олександра на Засульському кладовищі рідного міста.
У нього залишилися батьки та брат.
www.victims.memorial/supportus
23K - 323
Вони повертаються з війни з пораненнями, яких ми не побачимо.
І все ж знову йдуть туди, де холод, бруд і смерть.
Не тому, що хочуть. А тому, що інакше нас просто не буде.
📸3 окрема танкова Залізна бригада
4.7K - 34
🕯 Солдат Кирило Ніколаєв, псевдо Зазік
Помер 30 жовтня 2024 року в київській лікарні внаслідок важких поранень, яких він зазнав під час бойового завдання біля селища Дружба на Торецькому напрямку Донеччини. Захисникові назавжди 22 роки.
Кирило народився 21 грудня 2001 року в Запоріжжі. Закінчив місцевий академічний ліцей «Перспектива» та став студентом Національного аерокосмічного університету «Харківський авіаційний інститут». Під час навчання підробляв налагоджувальником обладнання на запорізькому заводі «Хлібодар».
Хлопець цікавився автомобілями та комп’ютерними технологіями. Захоплювався екстремальними видами спорту: стрибками з парашутом, їздою на квадроциклах і катанням на лижах.
Під час повномасштабної війни Кирило добровольцем став до лав 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Служив зовнішнім пілотом (оператором) БПЛА та інженером підрозділу Kurt&Company group.
У підрозділі хлопця називали Зазік – за асоціацією із Запоріжжям та авто ЗАЗ.
«Кирило загинув на війні, захищаючи наше спокійне мирне життя. Загинув у боротьбі з росією, відстоюючи свої ідеали. Він пішов на війну добровольцем і провоював майже рік, бо вважав це за правильне – захищати своїх рідних, друзів, тих, кого любив, захищати своє та наше майбутнє. Його забрала війна, але він житиме вічно, поки ми його пам‘ятаємо. Пам‘ятатимемо його як героя, вірного друга та хорошу людину, яка брала від життя все. Будь-який тяжкий час він зустрічав з посмішкою та силою його здолати. Його ім'я назавжди залишиться в нашій пам'яті», – розповіла наречена Олена Подгорська.
Поховали воїна у колумбарії на Алеї Героїв Лісового кладовища в Києві.
У нього залишилися батьки, рідний брат і наречена.
www.victims.memorial/supportus
19K - 239
“Схід — це не далеко. Це наш дім”
26-річна львів’янка Євгенія — вебдизайнерка, психолог і… донька, сестра та племінниця військових.
Її батько і дядько були добровольцями ще у 2014 році. У лютому 2022 року вони поставили на паузу роботу і бізнес і теж пішли добровольцями до ЗСУ. Цього разу до них долучився брат Євгенії. Друзі Євгенії - теж воюють. У 2025 році вона і сама вирішила долучитися до Збройних Сил України.
Тепер, у 128 окремій важкій механізованій бригаді "Дике Поле", Євгенія поєднує диплом цивільного психолога з військовою підготовкою — здобуває освіту воєнного психолога.
“Я зрозуміла, що маю ресурс, сили й знання, щоб бути корисною у захисті дому. Тому пішла до ЗСУ”.
📸128 окрема важка механізована бригада "Дике Поле"
6.8K - 36
Інформуємо, пояснюємо, надихаємо.
✅ 24/7 про війну в Україні з перших вуст
✅ Маємо власну точку зору, але поважаємо інші
✅ Сучасні та зручні інформаційні формати
✅ Відповідаємо за кожне слово.
Дивіться, читайте, коментуйте! Яким буде життя після Перемоги ви визначаєте вже зараз 🤗
📞Редакція Новин:
+380 (56) 74-74-711
+380 (98) 11-210-11
📞Реклама:
+380 (56) 74-74-045
+380 (67) 635-86-92
📞Редакція Про Кривий Ріг:
+380 (67) 429-42-16