Welcoem to posts!!
in the future - u will be able to do some more stuff here,,,!! like pat catgirl- i mean um yeah... for now u can only see others's posts :c
Стандартна розмова, коли просять похрестити дитину.
- Вітаю. Ми б хотіли похрестити дитину.
- Прекрасно! Приходьте всією сім'єю до храму на Богослужіння, а потім, ми з вами домовимося про те, як ви будете проходити підготовку до Таїнства.
- А чи можна без цього? Тим більше, ми з кумами вже домовилися на конкретну дату.
А далі я впадаю в ступор... Ця відповідь мені здаеться чимось навіть кощунственним, адже я християнин і знаю, що для людини має означати Хрещення. В даному випадку, як правило, люди дуже далекі і мало що знають не тільки про Таїнство, а й взагалі про Бога і Церкву. Це якби хтось звернувся до вашої родини і попросився стати її частиною:
- Прекрасно, приходьте в гості, познайомимося, поспілкуємось, а далі буде видно.
– Нам це непотрібно. Нам просто треба стати частиною вашої родини.
- Якщо ми вам непотрібні, навіщо ви проситесь до нас?
Церква це сім'я, зібрання Бога і людей, главою якої є Бог. Хрещення – це у певному сенсі усиновлення і тому, хто хоче хреститися, як мінімум повинен познайомитися з тим чому хоче долучитися. У даному випадку, знайомство мають зробити батьки, бо саме вони воцерковлюватимуть дитину. Але якщо Церква не потрібна і в 99% люди не мають наміру бути парафіянами храму, то й сенсу хрестити немає. Точно так, як і немає сенсу когось приймати в свою родину, коли той, надалі, нічого спільного з вами не буде мати.
Ви можете уявити ситуацію, коли хтось прийде в автошколу, чи медичне училище з вимогою негайно видати диплом про закінчення навчання? Чи, наприклад, хтось вирішить стати громадянином іншої держави без попередньої підготовки та виконаних умов? Напевно, ні. Але чому тоді до Церкви таке ставлення? Чомусь вирішили, що церква безумовно повинна усіх обслуговувати і то, на умовах споживача. Але ж ні. Церква це не дівчинка за викликом.
Може я комусь здаюсь злим, але я ні на кого не злюсь і не дорікаю. Сам Господь встановлює такий закон. «Тож ідіть, навчіть усі народи, хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх дотримуватися всього, що Я заповів вам». (Мф.28:19,20) Отже, ми бачимо, що перед тим як хрестити, треба навчити християнству. Не навпаки! «Петро ж сказав їм: Покайтеся, і нехай хреститься кожен із вас в ім'я Ісуса Христа на прощення гріхів; і отримайте дар Святого Духа». (Діян.2:38) Спочатку покаяння, а потім хрещення. Не навпаки!
Мені, як священику, хочеться, щоб кожна людина прийшла до Бога з покаянням і вірою, бо бути з Богом – найкраще у світі. Мені дуже хочеться, щоб люди по-справжньому приходили до Бога і в повній мірі мали дари Духа Святого. Якщо хрестити не більше як за традицією чи заради забобонного страху, то це не по-справжньому, бо Хрещення – це свідоме сповідання віри, зміна життя та воцерковлення. Це найбільший дар, який може бути сприйнятий лише тоді, коли людина розуміє всю її цінність. Якщо люди не розуміють цього і не бажають щось про це дізнатися, то для їхнього блага варто відстрочити Хрещення до того дня, коли людина з вірою та любов'ю буде готова бути християнином.
Нам щодня важливо себе випробовувати, чи насправді ми віруючі, чи можливо ні, чи горить наше серце Христом, чи ні. Адже можемо себе обманювати, думаючи, що в духовному житті усе добре, що в пекло нас відправляти ні за що. А Господь на суді може сказати: «У тебе була недостатньо гаряча віра і тому відійди від Мене». Випробовуватимемо себе і духовно зростатимемо, щоб від щирого серця, усім своїм життям любили Бога.
«Знаю твої справи; ти ні холодний, ні гарячий; о, якби ти був холодний, чи гарячий! Але, як ти теплий, а не гарячий і не холодний, то викину тебе з Моїх уст. Бо ти кажеш: «я багатий, розбагатів і ні в чому не маю потреби»; а не знаєш, що ти нещасний, і жалюгідний, і вбогий, і сліпий, і голий. Раджу тобі купити в Мене золото, вогнем очищене, щоб тобі збагатитися, і білу одежу, щоб одягнутися і щоб не видно було сорома наготи твоєї, і маззю для очей помаж очі твої, щоб бачити. Кого Я люблю, тих викриваю і караю. Тож будь ревний і покайся. Ось стою біля дверей і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною». (Книга Откровення 3:15-20)
25 - 3
У ВСЬОМУ ВИНЕН БОГ?
Ми обурено нарікаємо на Бога, що Він нібито не допомагає і не чує. Але часта причина такого ремствування – гординя, тому що хочемо, щоб Бог проявляв Свою милість саме так як нам хочеться і коли хочеться. А якщо не по-нашому – Бог поганий.
Починаючи від Адама і закінчуючи нами, людство бунтує та руйнує усе на своєму шляху. Біль та смерть – наслідок загальнолюдського гріхопадіння, і ми прямо причетні до цієї катастрофи. Але не все закінчується смертю. Є потойбічне життя, Божий суд, Царство Небесне, воскресіння мертвих і торжество Життя Майбутнього Віку. Бог не залишає нас, а якби це було б не так, то, напевно, довкола була б тільки випалена земля. Бог поверне ноги каліці, сліпим зір, рідним коханих у Царстві Небесному. Таку обіцянку залишив Господь у Євангелії. Він, насамкінець, прямо і безповоротно втрутиться в земну історію і виправить ту несправедливість, яку ми сіємо.
Не будемо вередувати, давайте пам'ятати, що Бог мудріший за нас і Йому видніше, що і як треба. Те, що здається несправедливим болем, може бути рятівними ліками. Він бачить наш світ трохи ширше, ніж ми собі можемо уявити і тому важливо довіряти. Як діти довіряють батькам, так і нам слід довіряти Творцю. Адже, якщо будемо ображатися на Бога, то цим прирікаємо себе на самотність і самоїдство зневірою, а далі вічне пекло.
Але чому Бог дав нам так багато свободи? Батьки виховуючи своїх дітей, роблять усе можливе, щоб навчити їх усьому потрібному та правильному, і коли ті виростають, відпускають у доросле життя. Але буває інакше, коли батьки не хочуть відпускати своїх дорослих дітей. Виросли син чи дочка, вже сім'ї створюють, а мама та тато все одно няньчать їх, намагаючись вирішувати проблеми. У таких випадках дуже часто відбуваються сімейні трагедії – руйнуються молоді сім'ї. Ще можна бачити так званих «маменьких синків», коли дорослий мужик сидить на комфортній шиї батьків, а ті у свою чергу, вирішують усі проблеми, і як результат – нездатність бути відповідальною та самостійною людиною. Хвилювання батьків зрозуміле, бо вони переживають за дітей. Але якщо це виправдано, коли їм 10 років, то абсолютно помилково, коли їм 30. Це доросла людина і її потрібно відпустити. Так, будуть помилки, будуть невірні рішення, але через гіркий досвід, дорослі вчаться бути мудрими та сильними. Там де є справжній вибір – можливе справжнє життя. Там, де вибору немає, де замість тебе рішення приймають інші – сімейні трагедії, інфантилізм та загибель душі. Ось тут і криється часткова відповідь на запитання: "Чому Бог дав людям так багато свободи". Це для того, щоб ми виросли і були дорослими. Бути дорослим – означає вміти відповідати за свої вчинки, і переживаючи наслідки, мати мудрість, без якої неможливе доросле життя.
Бог дав усі знання, які є важливими для спасіння. Він навчає нас через Писання та Церкву. Але, як показує життя, багато до нас доходить лише через падіння та скорботи. Покаявшись і піднявшись, ми духовно дорослішаємо. Досвід болю важливий і від нього нікуди не дінешся.
«Господи. Я не хочу шукати винних і тим більше звинувачувати Тебе. Я здаюся! Я багато чого не можу зрозуміти, і тому довіряю своє життя у Твої руки. У Твої руки, Господи Ісусе Христе, Боже мій, віддаю дух мій: Ти ж мене благослови, Ти мене помилуй і життя вічне даруй мені. Амінь»
32 - 0
БЛУДНИЙ СИН
«У одного чоловіка було два сини; і сказав молодший із них батькові: отче! дай мені частину майна, що належить мені. І батько розділив між ними майно. Через кілька днів молодший син, зібравши все, пішов у далекий край і там розтратив своє майно, живучи розпусно. Коли ж він усе прожив, настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати; і пішов, пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на свої поля пасти свиней; і він радий був наситись ріжками, які їли свині, але ніхто не давав йому. Опамятавшись, він сказав: скільки наймитів у батька мого мають надмір хліба, а я вмираю з голоду; встану, піду до батька мого і скажу йому: отче! согрішив я проти неба і перед тобою, і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх. Встав і пішов до свого батька. І коли він був ще далеко, батько побачив його та переповнився жалем; побіг, і кинувся йому на шию і цілував його. Син же сказав йому: отче! я згрішив проти неба і перед тобою, і вже недостойний зватись твоїм сином. А батько сказав рабам своїм: принесіть кращу одежу і одягніть його, і дайте перстень на руку його та взуття на ноги; і приведіть відгодоване теля, і заколіть; будемо їсти та веселитись! бо син мій цей був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся. І почали веселитися. А старший син його був у полі; і коли, повертаючись, наблизився до дому, почув співи та радощі; і, покликавши одного із слуг, запитав: що це таке? Він сказав йому: брат твій прийшов; і батько твій заколов відгодоване теля, бо зустрів його здоровим. Він розгнівався і не хотів увійти. Батько ж його, вийшовши, кликав його. Але він сказав у відповідь батькові: Ось, я стільки років служу тобі і ніколи не переступав наказів твоїх, але ти ніколи не дав мені і козеня, щоб мені повеселитися з друзями моїми. А коли цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього відгодоване теля. Він же сказав йому: сину мій! ти завжди зі мною, і все моє твоє, а з того належить радіти і веселитись, що брат твій цей був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся». (Лук.15: 11-32)
Ця притча про нас і про те, з яким настроєм ми повинні приходити до Бога. Адже будьмо чесні; ми взяли цей світ собі і живемо так, наче все це наше, а для Бога не залишається місця. Що люди кажуть, коли треба йти до храму? "У мене немає часу", "У мене немає сил". Виходить, що для Того, Хто дав увесь час і всі сили, немає ні часу ні сил? Що це значить? Це означає, що Творець викреслений з життя. Як блудний син викреслив зі свого життя отця, так і ми своєю безрелігійністю викреслюємо Бога. Що означає шлях до батька? Це наш шлях до Церкви до Бога. Покаяння, смирення, усвідомлення того, що без Отця тільки загибель, змінюють грішника, що кається, і цей блудний син не ображається, коли рідний брат нерадісно його зустрів. Він все чудово розуміє і тому не ображається, не йде стукнувши дверима: «Я прийшов, а мені не раді!» Ну і звичайно, як не згадати, що Бог з великою радістю приймає і прощає грішника, про що і притча. Так як він шукав примирення та прощення, він його й отримав.
«Гріх – це насамперед невірність та зрада по відношенню до Бога. Посварився з дружиною: але в сварці з дружиною, яку любиш, майже завжди не має значення сварки, те, через що вона сталася. Важливий, болісний, нестерпний розрив, наскільки коротким він би не був. І миряться чоловік із дружиною не тому, що вони знайшли правого та винного, а тому, що вони люблять одне одного, бо саме життя кожного з них – в іншому. Зведене до моралі, до норми – християнство виявляється «непрактикованим», бо жодна із Христових заповідей нездійсненна без любові до Христа: «Якщо любите Мене, то виконуйте Мої заповіді». (Ін. 14:15)… Про святого не скажеш: «Він був глибоко порядною людиною». Святий прагне не порядності, не чистоти та «безгрішності», а єднання з Богом. І думає не про себе, і живе не особистим інтересом, а Богом…» (Прот. Олександр Шмеман)
Але якщо ми шукаємо тільки людську зручність, а не примирення з Богом, то, зрештою, опинимося поза Церквою, без спасительного шляху до вічного життя. «Отже, відклавши всяку злість і всяку підступність, і лицемірство, і заздрість, і всяке злослів'я, як новонароджені немовлята, полюбіть чисте словесне молоко, щоб від нього зрости вам на спасіння; бо ви скуштували, що добрий Господь. (1Пет.2: 1-3)
15 - 1
МИТАР І ФАРИСЕЙ
«Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. Фарисей, ставши, молився сам у собі так: Боже! дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, кривдники, перелюбники, або як цей митар: пощуся двічі на тиждень, даю десяту частину з усього, що придбаю. А митар, стоячи віддаля, не смів і очей звести на небо; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже! будь милостивий до мене, грішника! Кажу вам, що цей пішов до дому свого виправданим більше, ніж той: бо всякий, хто підносить сам себе, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться». [Лк.18: 10-14]
У цій притчі Господь вказує на настрій з яким ми повинні приходити до храму – з покаянням та розумінням власної недосконалості. Але не треба плутати покаяння із самоїдством. Покаяння – це тверезий погляд на себе і рішучість змінюватися заради того, щоб ніщо не могло відлучити від спілкування з Богом. Але по факту, ми не живемо як заповідає Бог: грішимо, часто байдужі до Творця, егоїстичні, нарікаємо, невдячні та образливі. Такі недоліки супроводжують усе життя і, на жаль, ми не можемо своїми силами щось змінити. Ось тому наша надія тільки на Бога. Але для того, щоб дозволити себе врятувати, потрібно визнати, що ти в небезпеці. Як для того, щоб почати лікування, треба визнати що ти хворий, так і для покаяння треба визнати, що перед Богом неправі.
Фарисей з притчі думав про себе, що він врятований і йому більше нічого не потрібно, але здоровіший погляд – саме у митаря. Визнання власної недосконалості це не самоприниження, а перший крок до позитивних змін. Релігійна самовпевненість – духовна хвороба якою хворів митар і якою, в тій чи іншій мірі, хворіємо усі ми. Духовна сплячка – від самовпевненості, але коли настане Божий суд, можемо жахнутися від власної релігійної сліпоти. Тоді багато хто здивується, що насправді були не як смиренний митар, а як гордий фарисей.
«Не кожен, хто говорить Мені: «Господи! Господи!», увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного. Багато хто скаже Мені в той день: Господи! Господи! Чи не твоїм ім'ям ми пророкували? і чи не Твоїм ім'ям бісів виганяли? і чи не Твоїм ім'ям багато чудес творили? І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас; відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня». [Мф.7:21-23]
21 - 2
Я пам'ятаю свій прихід до Церкви. Коли мені було 17 років, я вперше прочитав Новий Завіт. Читаючи святий текст, до жаху починав розуміти, наскільки я далекий від християнства. Це змотивувало мене прийти до покаяння та зробити усе можливе щоб бути не номінальним християнином. Недостатньо просто вірити в Бога. Досягнення спілкування з Богом і полюбити Його – сенс життя. Але чи випробовуємо себе через слова Євангелія? Чи маємо спілкування з Богом, чи хоча б віру? «Випробовуйте самих себе, чи у вірі ви; самих себе досліджуйте. Чи ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки ви не те, чим повинні бути». (2Кор.13:5)
Усі ми грішники, і це факт: «Коли кажемо, що не маємо гріха, - обманюємо самих себе, і істини нема в нас». (1Ін.1:8). Гріхами та байдужістю ми відвертаємося від Бога, але в той же час, багато хто себе заспокоює що в духовному плані все добре. Така собі релігійна самовпевненість, коли стійко впевнені в особистій релігійній правоті. Як результат – відкидається чи вважають неважливим та необов'язковим: молитва, покаяння, Причастя, Євангеліє та Церква в цілому. Гріх стає виправданою нормою життя, а поняття про Бога – розмиті та суперечливі.
48 - 2
До прихожан я відносюся з надмірною надією. Мені здається, що вони в дрібницях вірні Богу: постійні в молитві, читанні Писання, добрих справах і мають базові знання про християнство. Наприклад, в моїй сім'ї прийнято молитися перед їжею та після, і ось я думаю, що всі так роблять. Але коли дізнаюся що не всі так серйозні, засмучуюсь. Я сам далекий від праведності, але так хочеться бачити навколо себе праведних.
Справжня праведність починається з дрібниць. «Вірний у малому і у великому вірний; а невірний у малому невірний і у великому». (Лук.16:10) Хтось скаже що треба шукати Бога, а не зациклюватись на обрядах. Так, я згоден – без Бога будь-який обряд перетворюється на ідола, але з іншого боку, завдяки обрядам, ми перевіряємо свою віру і вчимося дієво любити Творця. Обряд може бути самоціллю, а може бути проявом високої релігійності. Але коли нічого немає, тоді в яких діях проявляється любов до Бога? Якщо майже ні в яких, то тоді немає любові, а просто самозаспокоєння «високою любов'ю», яка не потребує проявів. Але це самообман, «бо, як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва». (Як.2:26)
Є дрібниці християнського життя, які насправді не дрібниці; вони багато в чому становлять основу духовності. Наприклад, постійність у молитві вранці та ввечері, дотримання посту, або молитва перед їжею та після. Для багатьох християн це здається необовязковим, але що тоді обов’язкове? Як інтегрувати життя з Богом у повсякденність кожного дня? Якщо несерйозно поставитися до малих обрядів на кожний день, а спілкування з Христом звести тільки до недільної служби і молитви за потребою, то рано чи пізно з’являється небезпека залишити Церкву. Так буває бо віра охолоне чи падіння в тяжкий гріх вирве з Церковної сім'ї, кинувши в лапи диявола, який «ходить як рикаючий лев, шукаючи, кого б пожерти». (1Пет.5: 8). Молитва, піст, добрі справи, проповідь, роздуми про Бога, читання Біблії та інших духовних книг – дрібниці, завдяки яким є шанс пізнати Бога та залишитися Йому вірними. Цими дрібницями ми перевіряємо себе, як насправді знаємо Бога. Адже щоб дізнатися щедрий ти, чи вмієш прощати, потрібно віддати щось цінне, і пережити справжню образу.
37 - 4
Нам нестерпно важко спілкуватися. Ми звикли, що говоримо лише ми, а от інших слухати зовсім розучились. Навіть не те щоб слухати, слух поки що не відібрано, а саме чути думки інших. Егоїзм цього віку змушує вірити, що всьому міра людина, і у кожного своя правда. Саме тому, напевно, люди так глухі до правди Божої, бо для того, щоб її прийняти, дуже часто для початку треба відмовитися від своєї власної. Звичка чути тільки себе, заглушає будь-яке інше слово і тим більше про Бога. Тяжко з людьми говорити про Бога. Якась стіна… Намагаюся говорити слова, а їх не чують. Напевне, Господь нагадує, що не ми рятівники Церкви, а Він, і що не мудрість слів преображає, а Святий Дух, що живе в нас.
29 - 2
ЧОМУ Я НЕ МУСУЛЬМАНИН
Є дві найголовніші відмінності між християнством та ісламом:
1. Вчення про Бога у Трійці.
2. Вчення про Ісуса Христа.
Іслам категорично відкидає вчення про Бога у Трійці, звинувачуючи християнство в багатобожжі. Християни, у свою чергу, вірять, що Бог єдиний по суті і потрійний в обличчях. Тобто, не три Бога, а один Бог, у Якого Три Особи. Насправді, в цьому немає нічого абсурдного, приклади триєдності є і в нашому світі. Наприклад, триєдність Сонця: тепло, світло і форма, але водночас це одне Сонце, немислиме без світла та тепла. Або вода: вона може бути в рідкій, твердій та газоподібній формах, але при цьому залишається H2O.
Бог не обов'язково повинен вміщатися в систему координат людської логіки, тому що Він перевищує будь-яку логіку. Бог є Таким, яким Він є і про Нього ми знаємо не з домислів чи філософських висновків, а з Одкровення. Про Бога в Трійці ми дізнаємося зі Святого Письма, бо саме там Він відкриває Себе як Отця, Сина і Святого Духа, Трійцю єдиносущну і нероздільну. Іслам це вчення категорично відкидає. Але де істина?
Бог як Творець матерії, простору і часу, існував і без творіння. Християнство та іслам говорять про Бога, як про доброго Творця, Який любить Своє творіння. У той же час, Бог вічний і незмінний, тому що все, що змінюється, змінюється на краще чи гірше. Для Бога ні те, ні інше неприйнятно. Бог вічний, і це означає, що до, на початку, і після творення світу – Він незмінний. Отже, здатність любити, повинна була бути до творення світу, тому що, повторюся, Бог незмінний і з появою всесвіту в Ньому нічого не змінилося. Якщо Бог незмінний і Він вічна любов, то до створення світу кого Він любив? Християнство відповідає, що Бог Отець споконвічно любить Сина і Духа Святого, Син любить Отця і Духа Святого, Святий Дух любить Отця і Сина. Тому ми не визнаємо самотність Бога, інакше Він був би джерелом егоїзму та себелюбства. Якщо Бог одна особистість, то кого Він любив перед створенням всесвіту? Він міг любити тільки Себе, але той, хто любить тільки себе, нездатний любити будь-кого ще.
Любов усередині Трійці споконвічна і вона не егоїстична, тому що спрямована на інші Особи єдиного Божества. Коли творився світ, від надлишку любові Святої Трійці, Бог виливає Свою любов на творіння, не змінюючись і не набуваючи нових властивостей.
Тепер торкнемося вчення про Ісуса Христа. Іслам вчить, що Ісус це пророк Аллаха, не більше. Християнство свідчить, що Ісус Христос є Богом, Який став людиною. Кому вірити?
Що таке Євангелія (головні книги Нового Завіту)? Євангелія – це спогади апостолів, свідчення очевидців про життя та воскресіння Ісуса Христа. Саме в книгах Нового Завіту ми бачимо свідчення про життя, смерть і воскресіння Господа. Апостоли, проповідуючи Благу Звістку про Бога, йшли на жорстокі випробування, страждання і навіть смерть. Нам достеменно відомо, що практично всі учні Ісуса Христа були страчені за проповідь Євангелія. Перед смертю їх катували і змушували зректися своїх слів. Але навіть під загрозою смерті вони не зреклися, засвідчивши, що вони не вигадали те, що записали до книг Нового Завіту. За власну вигадку і брехню ніхто на смерть нейтиме, бо немає жодного сенсу страждати за те, що ти сам вигадав. Люди часто зрікалися істини, щоб зберегти собі життя, але історія не знає таких випадків, щоб хтось у повному розумі, вмирав за очевидну брехню.
Коран був написаний через 6 століть після написання книг Нового Завіту, а автор – чоловік, котрий жив за сотні кілометрів від Єрусалиму і ніяк не міг ні бачити, ні чути Ісуса Христа. Виходячи тільки з цього важливого факту, немає підстав думати, що Коран більш правдивіше говорить про Христа, ніж саме Євангеліє. Я все-ж таки буду більше довірятиму очевидцям, ніж якійсь людині, яка народилася через 6 століть після явлення Христа світу. Ось чому я бачу свідчення Нового Завіту більш достовірнішими, ніж свідчення Корану.
ВИСНОВОКИ:
1. Люблячий Бог може бути лише в Трійці, а Бог, що має одну особистість, – егоїст, нездатний нікого любити крім себе.
2. Євангеліє достовірніше Корану, бо мучеництво і сповідництво апостолів (авторів Нового Завіту) свідчить про правдивість їхнього Свідчення.
25 - 5
Чомусь згадався один, вже померлий, місцевий сільський алкоголік. Він постійно переконував оточуючих, що він не п’яничка, і у нього усе гаразд. Доходило до відверто безглуздих ситуацій. Коли зустрічав його на вулиці, він розповідав про запланований євроремонт, та про ковбасу що лежить у його пакеті. Насправді, там крім недопитої пляшки горілки, нічого не було. Усі мої заперечення закінчувалися нічим. Або він справді був так впевнений у власному благополуччі, або просто гординя не дозволяла зізнатися у своїх бідах і попросити допомоги. І ось, одного разу, йдучи повз його подвір’я, я помітив як з вікна будинку, практично непомітно, йде дим. Він вирішив затопити грубку, але забув витягнути засувку, а сам заснув за столом на веранді. Напевне, це його врятувало, бо в решті кімнат – суцільна димова завіса. Що я побачив. Ні про який євроремонт і мови не могло бути. Кімнати в чомусь схожі на брудні печери, а те місце, де колись стояло ліжко, лежала купа пальт, на яких той спав. Через кілька місяців він помер. В довідках з моргу про подібних людей практично завжди пишуть що помер від проблеми з серцем. Я думаю, він загинув від проблем з душею. Який жахливий, потворний і згубний алкоголізм.
22 - 0
АТОМИ ВУГЛЕЦЮ І ГОРОБЧИК
Кажуть: «якщо Бог існує, то як Він Себе проявляє?» Справа в тому, що Бог настільки явно Себе показує, що до цього просто звикли і перестали помічати. Найочевиднішим і простим доказом існування Бога є наш надскладний видимий світ в якому змогло з’явитися біологічне життя.
Основами людського організму є атоми вуглецю, котрі утворилися в результаті певних ядерних реакцій зірок. В самому початку буття всесвіту був лише водень і трохи гелію. Потім, у надрах зірок утворилися складніші хімічні елементи. Але якщо трохи змінити властивості елементарних частиць протонів і нейтронів, змінити їх маси і заряди, то вуглець не утворився б, а це означає, що біологічне життя стало б неможливим. Хто ж налаштував властивості елементарних частинок так, щоб врешті-решт життя стало можливим? Логіка вказує на Налаштувача, Який заздалегідь передбачав, що має з'явитися людина і тому заздалегідь створив усі елементарні частинки так, щоб згодом біологічне життя змогло виникнути.
Задам просте питання: «Чи може літак сам собою виникнути в результаті випадковості?» Я думаю, ви відповісте, що ні. Так. Згоден. Літак дуже складний, і для його створення потрібна не одна сотня пара людських рук і не менше тієї ж сотні геніальних умів. А ось, до прикладу горобчик, чи міг він сам собою з'явився, чи його хтось спроєктував і створив? За логікою невіруючих, всесвіт, в тому числі й горобчик – результат випадковості. Добре. А якщо літак розібрати на дрібні деталі, а потім зібрати, він буде літати? Думаю, якщо все правильно зробити, то ще як полетить. А ось якщо ми горобчика розберемо на дрібні частинки, а потім зберемо, полетить? Навряд. Так що виходить, горобчик складніший чим літак? Той, хто в школі вивчав біологію, погодиться, що горобчик все-таки складніший. Тоді чому ми нісенітницею називаємо випадкове виникнення літака (надув вітер, море набризкало, блискавка вдарила, метеорит впав), а ось куди більш складнішу істоту як горобчик, впевнено позбавляємо Творця?
Якщо ми розберемо на частини звичайнісінький механічний годинник, то побачимо дуже складний механізм, який може злагоджено працювати, тільки якщо всі деталі справні і перебувають на своєму місці. Нікому на думку не приходить, що ці частини самі собою створилися з хаосу матерії і випадкових збігів. Всі ми прекрасно розуміємо, що такого роду складні механізми випадково не виникають і у них є розумний конструктор. Наш всесвіт – куди більш складніший механізм, і ми про це не замислюємося, звикнувши до зірок, вітру, повітря і всього того, чого могло і не бути, якщо раптом один з найменших «механізмів» всесвіту був би не таким яким він є.
Імовірність того, що таке сприятливе для життя поєднання світових постійних з'явилось випадково, розглядається вченими як «зникаюча мала». Таким чином, ми бачимо руку Конструктора, Архітектора, Творця, Який спроектував і створив всесвіт саме таким, щоб в ньому було можливе розумне життя, створене за образом та подобою Бога.
22 - 0
Видео ответы