з Валентином Лутченком було зроблено зовсім мало оперних записів, хоча він досить довго співав у київській опері баритональні партії. Це одна з таких. Напевно, його дочкам і близьким буде приємно почути цей рідкісний україномовний запис.
=============
Валентин Лутченко, монолог Ібн Хакіа "Дві речі мука і кохання ..." з опери Чайковського "Йоланта" у супроводі київського оперного театру, диригент Павло Григоров. Запис наживо, Київ, 1961 рік
https://youtu.be/HvmsisYkcas
watch video on watch page
33 - 1
Андрій Кикоть у ролі короля Рене...
Анатолій Мокренко: "Знав його ще з консерваторії. Ми вчилися разом... Чудовий центральний бас, рідкісний за гнучкістю і насиченістю... Для педагогів завжди є проблемою постановка верхнього регістру, а у нього він був поставлений самою природою. Андрій не потребував ніяких особливих прийомів, як співав у консерваторії, так він співав і у театрі... співав величезний репертуар. Був дуже колоритним артистом з гарною акторською природою."
Валентина Река: "Голос мав від природи багатий, красивий. Я кажу про такий голос: "мов масло". Проста людина, не дуже освічена, та що б не співав: чи якогось звичайного козака, чи короля, був сам нібито козак чи король. Не можна було сумніватись, що це король. Звуком король. Як це в нього виходило? Божою ласкою... Після Андрія Кикотя ніхто так не співав короля Рене в "Йоланті" Чайковського. У театрі на той час йому не було рівних басів. Робив усе відповідально і яскраво. Коли співав, йому не треба було щось радити чи підказувати. Сама музика допомагала співати так, щоб відчувався рік героя і час, коли відбувається подія. Завжди виходило все переконливо. Усе, що не робив, було дуже цікавим."
=================
Андрій Кикоть, аріозо короля Рене "Що скаже він?" з опери П.Чайковського "Йоланта" у супроводі київського оперного театру, диригент Павло Григоров. Запис наживо, Київ, 1962 рік
https://youtu.be/p7J-XO8hiUs
watch video on watch page
24 - 1
сюжет опери "Йоланта" є одним із самих світлих сюжетів в оперному мистецтві, а дует Водемона і Йоланти є головною прикрасою цієї чудової опери. Українська фонетика надає звучанню цієї опери справжню м"якість та ніжність.
Клавдії Радченко ми завдячуємо багатьом рідкісним україномовним записам, зокрема і цьому.
Окремо хочеться відмітити і те, що тут записаний Іван Чуйко, який досить короткий термін працював в київському оперному театрі і кожний його запис становить певний раритет.
==============================
Іван Чуйко, Клавдія Радченко, сцена і дует Водемона і Йоланти "Дитя! О, ні, не треба сліз!" у супроводі оркестру київського оперного театру, диригент Павло Григоров. Запис наживо, Київ, 1961 рік
https://youtu.be/769kRyNnMGw
watch video on watch page
14 - 0
на сьогодні, це один-єдиний збережений запис, де можна почути арію Роберта з опери "Йоланта" в українському перекладі Максима Рильського. На жаль, і Ворвулєв, і Гуляєв виконували цю партію російською мовою, але завдяки Борису Пузину ми можемо почути і україномовний варіант.
==============
Борис Пузин, арія Роберта "Хто вродою рівен Матильді моїй" з опери П.Чайковського "Йоланта" у супроводі оркестру київського оперного театру, диригент Павло Григоров. Запис наживо, Київ, 1961 рік
https://youtu.be/FwwyCke7BOY
watch video on watch page
26 - 0
Дехто вважає, що українська мова у київській опері - це свідчення відсутності утисків щодо української мови у радянські часи. Категорично ні. Це лише говорить про те унікальне значення для нашої культури та історії, яке становить Максим Рильський і ті, кого він зміг залучити до перекладів опер, коли був головлітом київської опери. Цей період тривав лише кілька декад і був успішно закритий радянською владою в Україні під тиском саме ідеологічних чинників, а втілював це соратник Щербицького - секретар ЦК КПУ Валентин Маланчук
147 - 60
"Йоланта" - одноактна опера Чайковського, що написана на французький сюжет за мотивом драми Генріха Герца "Дочка короля Рене". Унікальність київської постави цієї опери в тому, що вона була україномовна. І тільки у Києві ця опера ставилась українською мовою. Спочатку ви ознайомитеся з основними фрагментами, а потім - і з повним записом цієї вистави. На жаль, це є живий запис зі сцени театру і тому він не є досконалим.
===============
Клавдія Радченко, сцена і аріозо Йоланти "Чом раніш я печалі не знала" з опери П.Чайковського "Йоланта" у супроводі оркестру київського оперного театру, диригент Павло Григоров. Лаура - Віра Багацька, Марта - Євгенія Озимківська. Запис наживо, Київ, 1961 рік
https://youtu.be/hMxMOIpT2h0
watch video on watch page
26 - 1
тато Ірини Архипової був наполовину поляк, мати була українкою з Білгородчини. Сама Архипова дуже цікаво розповідає про свого діда Юхима у власній книзі спогадів "Музика життя":
"Моя мама, Евдокия Ефимовна Галда, родилась и выросла в той части, которая в XVII–XVIII веках называлась Слободской Украиной. Население здесь было смешанное… И говорили здесь на своеобразной смеси русского и украинского языков. Село, где родилась мама, было украинское. Называлось оно Николаевка и находилось в 50 километрах от станции Валуйки (сейчас это Белгородская область). Семья мамы была очень певучей. Мой дед Ефим Иванович (односельчане звали его по-украински Юхимом), хоть всю жизнь и трудился на земле, имел несомненный дар Божий — он славился на всю округу своим сильным, красивым басом-баритоном благородного тембра и был прирожденным артистом. У деда была природная постановка голоса, и он пел, как пелось: на веселых праздниках, на свадьбах, куда его приглашали не только односельчане, но и из соседних деревень. Одно время он руководил хором в сельском клубе. В округе неспроста говорили: «Когда поет дед Галда, так и телята плясать пойдут». Пел дед Юхим и для себя — когда душа просила. С раннего детства, когда мы приезжали в гости к дедушке и бабушке, я запомнила ту особую задушевность, с какой в их семье пели народные песни...
Когда мы ездили в гости в Николаевку, то дед Юхим сам встречал нас на станции Валуйки. Дальше наш путь продолжался на лошадях. Нас, детей, усаживали на телегу, которая была завалена душистым свежим сеном, которое дедушка специально косил и сушил к нашему приезду. Одно время дед Юхим работал колхозным пасечником и знал в округе все лучшие места, где росло много медоносов — трав и полевых цветов, — чтобы вывозить туда на лето ульи с пчелами. Знал он и то, что особенно душистым бывает сено, если косить траву на опушках небольших перелесков, которых в том лесостепном краю было немало. Именно на этих опушках и прогреваемых солнцем полянках росло много земляники, которую дедушка скашивал вместе с травой. Помню, как мы с братом с удовольствием зарывались в сено, выискивая среди травинок засохшие кустики с сохранившимися на них ягодками. Надо сказать, что дед Юхим был одарен от природы не только голосом, но и талантом художника — он остро чувствовал красоту окружающего его мира, любил цветы, природу. Этот его врожденный дар передался по наследству маме. Хотя в детстве ее никто не учил рисовать, но у нее была необыкновенная чуткость ко всему прекрасному: она умела из обычных цветов составлять удивительные по красоте, по сочетаемости букеты и целые композиции. В детстве меня это восхищало и поражало. Это теперь я понимаю, что и дед и мама обладали врожденными художественными способностями, которые в других, более благоприятных условиях могли бы сделать из них художников-профессионалов...
Итак, мы не спеша, за двое суток, добирались до Николаевки, до которой было 50 километров. Дедушка и мама обычно шли пешком рядом с телегой и говорили между собой по-украински, а мы с интересом прислушивались к непохожему на московский говор мягкому южному выговору. В селе нас встречали многочисленные родственники: бабушка, тети, дядя, двоюродные братья, сестры… Это был мир добрых крестьянских семей, трудолюбивых, честных людей. Рядом с ними нельзя было стать другими. Такая возможность — с младенчества общаться со старшим поколением, чувствовать их любовь и доброту, впитывать в себя их мудрость, знание жизни — формирует душу ребенка, дает ему правильные жизненные ориентиры...
В тот свой приезд я имела возможность слышать деда Юхима в местной церкви, где он пел сам и руководил хором, чтобы хоть как-то прокормиться. А было ему тогда уже за семьдесят. В хоре были одни старушки, и на фоне их слабеньких, писклявых голосов дед Юхим просто завораживал своим глубоким звуком. Без сомнения, пение было его призванием. Надо было видеть, с каким удовольствием он шел в церковь — задолго до начала службы, как приглашал прийти и послушать его во время другой службы: «Ну что эта… Вот вы бы пришли и послушали другую…» Мне теперь понятно это своеобразное кокетство. У нас, профессиональных певцов, тоже есть эта черта — когда нас хвалят после какого-либо удачного спектакля, мы порой говорим: «Ну что этот… Вы бы послушали нас в другом…» Я уверена, что дед Юхим понимал свое истинное призвание, и подтверждением этого может служить такой факт. Когда после смерти бабушки дед по приглашению своих дочерей стал ездить к ним в гости, приехал он и к нам. Мама повела его в Большой театр на «Руслана и Людмилу». Потом она рассказывала, что сидевшие с ними в ложе явные знатоки оперы поразились тому, что негородского вида старик, очень скромно одетый, внимательно слушает музыку и правильно судит о ней. Когда мама оговорилась и назвала Людмилу Гориславой, дедушка ее поправил: «Да шо ти, Дуня! Це ж другий голос». После окончания спектакля дед, грустно показав на сцену, сказал маме: «Оце, Дуня, моє місце…» "
183 - 25
оскільки дочка Ельвіри Степанової знайшла можливість передати мені фото її мами, я із задоволенням користуюсь можливістю показати як виглядала Ельвіра Степанова у пору, коли співала партію принцеси Еболі у виставі львівської опери 1967 року. Отже, пісня про вуаль з опери "Дон Карлос", що є дуже непроста і становить проблему для виконання у багатьох мецо.
========
Ельвіра Степанова, пісня про вуаль з 2 дії опери Дж.Верді "Дон Карлос" у супроводі оркестру львівського оперного театру, диригент Семен Арбіт. Запис наживо, Львів, 1967 рік.
https://youtu.be/TVy0cAiOrhg
watch video on watch page
51 - 1
Отже, Ельвіра Степанова, арія принцеси Еболі. Цим відео я завершую цикл публікацій фрагментів вистави львівського оперного театру опери Дж.Верді "Дон Карлос". Дуже шкода, що не вдалося розшукати фото Ельвіри Степанової, але мені ні в чим собі дорікнути: я доклав максимум зусиль, перепитав усіх, хто міг допомогти знайти її сценічні фотографії, але це закінчилося нічим. Втім, оскільки живий запис з її шикарним голосом існує, я вважаю правильним його оприлюднити і дати можливість слухачам почути як звучить знаменита арія принцеси Еболі українською мовою у виконанні дивовижної Ельвіри Степанової.
У відео використані кадри з іспанского фільму "Принцеса Еболі" з чарівною Беленою Руедою у головній ролі.
==========
Ельвіра Степанова, арія принцеси Еболі "Природи дар - фатальний дар" 4 дії опери Дж.Верді "Дон Карлос" у супроводі оркестру львівського оперного театру, диригент Семен Арбіт. Запис наживо, Львів, 1967 рік.
https://youtu.be/EcYxhXi88Vc
watch video on watch page
27 - 2
продовжую публікувати записи львівських оперних солістів.
Кульмінація опери "Дон Карлос" - сцена смерті Родріго ді Поза.
===================
Олександр Врабель, Ярослав Головчук, сцена смерті Родріго з 4 дії опери Дж.Верді "Дон Карлос", оркестр львівського оперного театру, диригент Семен Арбіт. Запис наживо, Львів, 1967 рік
https://youtu.be/XTWP4Uky0TY
watch video on watch page
38 - 0
This channel is dedicated to promote Ukrainian classical vocal artistry and Ukrainian opera music and recitals. Please, all possible claims firstly send on my email